Новосформовану Адміністрацію Президента можна привітати з першим бойовим хрещенням у сірій зоні історії і геополітики. Правда, вони цього не зрозуміли. Навіть хитромудра Ганна Герман не знає як викрутитися з анекдотичного скандалу довкола «Персня Київського Князя Всеволода», що вже став історичним символом і отримав антикварну назву «Перстень Януковича». А мільярдер Сергій Тарута фактично здійснив  відкриття. Але, про все по порядку.

…Ми як завжди опинилися серед фігурантів цього скандалу випадково. Було тихо і спокійно. Саме тоді зателефонував Альбій Шудря з Бі-Бі-Сі. Порушивши нірвану, попросив прокоментувати ситуацію довкола  персня, подарованого четвертому Президенту, у якому він пройшов всі ритуали інаугурації. Прокоментував. На свою голову. Вже наступного дня від депресії не залишилося і сліду. Як і від спокою. Особливо, коли побачив аршинні заголовки в Інтернеті. Типу – Януковичу всунули фальшиву підробку… Ще раз поясню для молодих колег – то не фальшивка, не підробка, і не дешевка! Не підміняйте поняття!

Президенту подарували дуже цінний і коштовний ювелірний витвір! Копія чи історична реконструкція якогось старовинного персня. Інша справа, що і хто там недолуго підписав… Якби таке зробили наприклад таваріщу Сталіну, який нині так популярний у Росії, то… І я повністю розумію великого диктатора. Але, на щастя, у нас демократія…

Отож, поки журналісти відривалися, ми вирішили дослідити цю ситуацію під іншим кутом. Раз є копія, значить повинен існувати оригінал! Де він?

Все це сіра зона історії.

Як ми зрозуміли, прикраса, подарована Президенту виготовлена десь 2-2,5 роки тому. Почали думати, хто б це міг зробити. Грішили на Москву. Потім, від цього сліду відмовилися. Дуже сумнівно, що оригінал зберігається в спецхранах Кремля.

Кілька років тому, команда журналу «Музеї України» весело штурмувала і вивчала всі основні російські секретні спецхрани. Шукали оригінал шаблі Мазепи, про який згадував Сталін у наказі №2 від 1917 року. Реконструкція шаблі вигулькнула у Канаді. За нею ганялися міжнародні спецслужби. Був цілий детектив. В останній момент зброю вихопив фанатичний колекціонер, експерт старовини, отаман Американського козацтва Сергій Цапенко. Ми зосередилися на  спецхрані ФСБ №9 в Ермітажі. Зуміли дізнатися секретний інвентарний номер шаблі. Спільно з газетою «Блик» пробилися у сховище, сфотографувавши шаблю. Після експертизи відомого зброяра з центру «Булат НВР» В.Остаповича,  зрозуміли, що хитрі росіяни показали нам копію. Продовжили розшуки в закапелках Оружейной палати Кремля. От тоді ми і побачили, що проникнути до секретів Кремля практично НЕМОЖЛИВО! Рівень охорони і безпеки – фантастичні. Якщо хтось хоче повторити – спробуйте… Але, фотографію їх варіанту шаблі Мазепи ми знайшли і оприлюднили. Теж копія.

От тоді ми і дізналися про найстрашніший секрет Російської Імперії, СРСР, Російської Федерації. Неймовірні підвали Адміралтейства. Саме там і лежить парадна шабля Гетьмана Івана Мазепи! Спецхран Z. Інвентарний номер 14-..-..-М-22. Повний шифр ми передали кільком відомим людям. Сподіваємося, колись отримаємо і фото. Більшого з цієї ситуації не викрутиш.

У цьому ж спецхрані лежить легендарний перстень Ярослава Мудрого з гігантським каменем. Його знайшла у 1979 році донька Генсека Галина Брежнєва. Один кагебіст з її свити втік на Захід, розповівши про цю історію.

Виявилося, що Гетьман Мазепа був власником найбільшої колекції дорогоцінностей і книг часів Київської Русі. І Пересопницьке Євангелії, на якому присягають Президенти України – з його зібрання.

Мазепа зберігав частину скарбу в підземеллях Софії Київської. Про тайник знало лише два монахи. Коли росіяни, після втечі Гетьмана, почали пошук, монахів хтось здав. Після тортур, вони показали лабіринт з ЧАСТИНОЮ цінностей, які і стали основою князівського і царського золотого запасу Росії. Саме після Мазепи, Петро І і почав будувати музеї, сховища… Чимало скарбів Мазепи та князів так і залишилися в Україні. Київ, Переяслав, Батурин, Вишгород, Межигір‘я…Відчуваєте, як все переплелося! Тож щодо Президента Януковича я особисто спокійний. Він вже потрапив у цю біоенергетичну матрицю.

Як ми зрозуміли, оригінал персня, копію якого подарували Президенту Януковичу, теж лежить в спецхрані ЗЕТ Адміралтейства! Йому не менше 900 років. Кому саме він належав, встановити достеменно, мабуть неможливо. Прикрасу такого рівня тримали в руках або носили, чимало князів. Дуже може бути, що той перстень теж з колекції Мазепи, вкраденої Меншиковим з Софії Київської. Ось така, малята, казочка написалася…

Дуже цікавить коментар рядового українського мільярдера і колекціонера світового рівня С.Тарути. Поки є лише це – «Совладелец "ПлатаРа"Николай Платонов. - Перстень находился у нас на хранении, в экспозиции музея не выставлялся, поэтому мы его и подарили церкви - в знак уважения. И это уже ее решение - преподнести старинный символ власти Президенту. Кстати, стоимость полученного Президентом княжеского перстня вовсе не баснословная. Мы приобрели его года полтора назад в одной из частных коллекций Киева за весьма умеренную сумму. Ныне цена этой вещи составляет 10-15 тысяч гривен. Ведь на рынке антиквариата, в салонах, где собираются столичные коллекционеры, каждый может купить такой раритет. Что же касается подлинности перстня, подаренного Виктору Януковичу, то мы заказывали в Национальном музее истории Украины экспертизу, и специалисты дали заключение: вещь подлинная.

- Я лично проводил металлографическую экспертизу, которая показала, что вещь подлинная, - говорит заместитель директора Национального музея истории Украины Иван Явтушенко. - Она изготовлена в XI веке византийскими мастерами. Перстень сделан из золота, весит 17 граммов. По одной из версий, в 1043 году император Константин подарил этот символ власти сыну князя Ярослава Мудрого Всеволоду. Однако не берусь утверждать, действительно ли Президент Украины получил именно этот перстень».

http://www.facts.kiev.ua/archive/2010-03-10/104573/index.html    

В день інаугурації відбулося чимало знакових і символічних подій. Все те стосується дуже різних історичних періодів і фігур. Саме тому і існує сіра зона історії. Іронія і гумор, без яких писати про це все просто неможливо.

Буде цікаво.

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»